Осіння гонка для мене стала частково
організаторською. Оскільки трек не видозмінювався протягом двох років, було вирішено додати нову
ділянку. Вона також знаходиться в яру, але від уже наявних чотирьох подібних
між собою різких спусків-підйомів відрізняється суттєво. Спочатку траса петляє
між деревами на горизонтальній своїй частині. Далі слідує спуск – тут він не
такий крутий і проїжджається частково на гальмах через те, що москалі викопали
яму :) Для тих, кому страшно в яму, прокладено довший на пару секунд об’їзд.
Потім невеличкі синусоїди по яру з заїздом в канаву, проїздом під тріумфальною
аркою і через кам’яні ворота. Завершується все довгим тягуном, який
виїжджається на 1-1 по сухій погоді – принаймні із того, що я бачив, то більша
частина учасників Осені його чалапала на своїх двох. В підсумку додалося
ще з півкілометра.
Учасників цього разу поділили по віку. У моїй 30+ було шестеро. Ми стартували відразу за експертами, яких також було шестеро і які ще проїжджали на старті додаткові короткі спринтерські кола. В результаті п’ятеро поїхали паровозом, а шостого ми підчепили до свого паровозу. Щоправда ненадовго. Подіумна трійця окреслилася відразу. Протягом першого кола я постійно дихав у спину Цупруну і Конику і міг їх обійти на власноруч накопаному тягуні, але не дозволила надто вузька стежка. Випрошені у друга перед гонкою болотяні покришки давали суттєву перевагу на таких ділянках. На сінглі мої суперники дещо відірвалися вперед, але на останньому ширшому апхільчику я таки очолив паровоз.
Учасників цього разу поділили по віку. У моїй 30+ було шестеро. Ми стартували відразу за експертами, яких також було шестеро і які ще проїжджали на старті додаткові короткі спринтерські кола. В результаті п’ятеро поїхали паровозом, а шостого ми підчепили до свого паровозу. Щоправда ненадовго. Подіумна трійця окреслилася відразу. Протягом першого кола я постійно дихав у спину Цупруну і Конику і міг їх обійти на власноруч накопаному тягуні, але не дозволила надто вузька стежка. Випрошені у друга перед гонкою болотяні покришки давали суттєву перевагу на таких ділянках. На сінглі мої суперники дещо відірвалися вперед, але на останньому ширшому апхільчику я таки очолив паровоз.
На другому колі Цупрун на деякий час знову вийшов
вперед, та підйоми він проходив гірше. Взагалі я сподівався, що з часом він
видохнеться і відстане, але він вперто не зникав із зони досяжності, а його
персональні вболівальники постійно нагадували, що він поруч криками «Валєра,
Валєра…»
Ніяк не вдається урівноважити збиту дихачку.
Кілометраж і набір висоти за останній місяць був досить-таки солідний, а от зі
швидкісною підготовкою через форс-мажорні обставини цього разу не склалося.
На третьому колі вперед був вирвався Володя Коник.
Я ще й до всього умудрився підсковзнутися на колоді перед вертольотом. Але
суперник у свою чергу розпластався внизу на контруклоні і в результаті
залишився позаду, шукаючи згублений спідометр. На деякій відстані все ще
тримався Валєра Цупрун, але відрив уже зростав. Дихачка стабілізувалася. От і
гуд – головне тепер самому не затупити.
На четвертому колі обігнали кругові експерти –
найважчий тягун вони повністю виїжджають на колесах. А під кінець кола з’явився
привід запанікувати. Ноги почали подавати передсудомні сигнали. Твою ж дівізію…
Дежавю Осені-2013… Ну ладно, тоді я був зовсім неготовим, але ж зараз…
П’яте коло. Сінгл заспокоює. Хтось переслідує…
Слава богу, знову хтось із експертів. Останній заїзд на останній апхіл таки
робить свою чорну справу. Біжу поруч з велосипедом. Треба було трохи
пришвидшитись. Судома ніяк не відпускає, а позаду Валєрка вже з’їв всю мою
накопичену перевагу. На галявині переживають вболівальники. Чучуть полегшало і
я вскакую на вел. Таки перший, але з мілісекундним відривом.
Наступною стартує категорія «18-30» і одна
дівчина. Через 5 хв. вони дружною групою повертаються назад – якийсь алєнь
перев’язав розмітку. Екстрено поправили і дали повторний старт. Коли ми по
завершенню гонки збирали стрічки, знайшли ще декілька таких перев’язаних або
порізаних на дрібні шматочки. У мене нема слів…
У цій категорії інтриги не було – перший, другий і
третій їхали з величезним відривом один від одного і від групи 4-7, в якій відбувалися
хоча б якісь ротації.
Коротко
по виступу. Перемогою
задоволений, а власним часом – радикально ні. Влітку їхав швидше і стабільніше.
Ну, і стосовно підготовки – такий собі пунктик в голову: кілометраж
кілометражем, але без тренувань швидкості на гонках робити нічого.
По трасі.
Сподобалось власноруч накопане :) Блукаючи місцевістю, знайшли ще одне страшно цікавенне місце – якщо не на
весну, то на літо буде черговий апгейрд.