Домашня вершина

Осіння гонка для мене стала частково організаторською. Оскільки трек не видозмінювався протягом  двох років, було вирішено додати нову ділянку. Вона також знаходиться в яру, але від уже наявних чотирьох подібних між собою різких спусків-підйомів відрізняється суттєво. Спочатку траса петляє між деревами на горизонтальній своїй частині. Далі слідує спуск – тут він не такий крутий і проїжджається частково на гальмах через те, що москалі викопали яму :) Для тих, кому страшно в яму, прокладено довший на пару секунд об’їзд. Потім невеличкі синусоїди по яру з заїздом в канаву, проїздом під тріумфальною аркою і через кам’яні ворота. Завершується все довгим тягуном, який виїжджається на 1-1 по сухій погоді – принаймні із того, що я бачив, то більша частина учасників Осені його чалапала на своїх двох. В підсумку додалося ще з півкілометра.
 Учасників цього разу поділили по віку. У моїй 30+ було шестеро. Ми стартували відразу за експертами, яких також було шестеро і які ще проїжджали на старті додаткові короткі спринтерські кола. В результаті п’ятеро поїхали паровозом, а шостого ми підчепили до свого паровозу. Щоправда ненадовго. Подіумна трійця окреслилася відразу. Протягом першого кола я постійно дихав у спину Цупруну і Конику і міг їх обійти на власноруч накопаному тягуні, але не дозволила надто вузька стежка. Випрошені у друга перед гонкою болотяні покришки давали суттєву перевагу на таких ділянках. На сінглі мої суперники дещо відірвалися вперед, але на останньому ширшому апхільчику я таки очолив паровоз.

На другому колі Цупрун на деякий час знову вийшов вперед, та підйоми він проходив гірше. Взагалі я сподівався, що з часом він видохнеться і відстане, але він вперто не зникав із зони досяжності, а його персональні вболівальники постійно нагадували, що він поруч криками «Валєра, Валєра…»

Ніяк не вдається урівноважити збиту дихачку. Кілометраж і набір висоти за останній місяць був досить-таки солідний, а от зі швидкісною підготовкою через форс-мажорні обставини цього разу не склалося.

На третьому колі вперед був вирвався Володя Коник. Я ще й до всього умудрився підсковзнутися на колоді перед вертольотом. Але суперник у свою чергу розпластався внизу на контруклоні і в результаті залишився позаду, шукаючи згублений спідометр. На деякій відстані все ще тримався Валєра Цупрун, але відрив уже зростав. Дихачка стабілізувалася. От і гуд – головне тепер самому не затупити.

На четвертому колі обігнали кругові експерти – найважчий тягун вони повністю виїжджають на колесах. А під кінець кола з’явився привід запанікувати. Ноги почали подавати передсудомні сигнали. Твою ж дівізію… Дежавю Осені-2013… Ну ладно, тоді я був зовсім неготовим, але ж зараз…

П’яте коло. Сінгл заспокоює. Хтось переслідує… Слава богу, знову хтось із експертів. Останній заїзд на останній апхіл таки робить свою чорну справу. Біжу поруч з велосипедом. Треба було трохи пришвидшитись. Судома ніяк не відпускає, а позаду Валєрка вже з’їв всю мою накопичену перевагу. На галявині переживають вболівальники. Чучуть полегшало і я вскакую на вел. Таки перший, але з мілісекундним відривом.

Наступною стартує категорія «18-30» і одна дівчина. Через 5 хв. вони дружною групою повертаються назад – якийсь алєнь перев’язав розмітку. Екстрено поправили і дали повторний старт. Коли ми по завершенню гонки збирали стрічки, знайшли ще декілька таких перев’язаних або порізаних на дрібні шматочки. У мене нема слів…

У цій категорії інтриги не було – перший, другий і третій їхали з величезним відривом один від одного і від групи 4-7, в якій відбувалися хоча б якісь ротації.

Коротко по виступу. Перемогою задоволений, а власним часом – радикально ні. Влітку їхав швидше і стабільніше. Ну, і стосовно підготовки – такий собі пунктик в голову: кілометраж кілометражем, але без тренувань швидкості на гонках робити нічого.

По трасі. Сподобалось власноруч накопане :) Блукаючи місцевістю, знайшли ще одне страшно цікавенне місце – якщо не на весну, то на літо буде черговий апгейрд.