Сальто мортале на березі Росі

Дещо запізніла публікація, але ладно...
Для початку три рядки філософії. Мій звіт про попередню гонку завершився фразою «Учи матчасть…» Все зводилося до того, що або тренуйся і займай високі місця, або нєфіг… На рідному Гайку вдаряти «ліцом в грязь» аж ніяк не хотілося.

Власне, саме проведення довгий час стояло під питанням. Допоки найголовніший організатор Руслан Підгорний не вийшов на зв’язок з Італії. Звідти ж він і координував процесом.

За місяць до гонки я виїхав на трасу перший раз. В темпі вище середнього проїхав коло приблизно за 10:40-10:45 і заглянув у статистику. Мої дані за осінь 2013 становили 11:25 перше (і краще) коло і 12:25 середнє. Кгхм, аднака… Наступного разу я додав швидкості і видав 10:20. Чесно кажучи, аж пожалів, що невдовзі їду на море і цей відпочинок зіб’є мені всю підготовку.

Тим не менше… За тиждень з хвостиком я з Русіком Пенькасом насипали контруклон на найстрьомнішому елементі траси. Попередні рази чимало гонщиків долали цей вертоліт пішки. Згораючи від нетерпіння, в той же вечір подався його прикатувати. Сам контруклон був ще м’яким, а під’їзд до нього ми зчесали – від чого суттєво погіршилося зчеплення.  Все це призвело до того, що шандарахнувся і погнув сідушку. «Хто спішить, той людей смішить».

За два дні до гонки ми зібрали на стартовій галявині шість пакетів сміття.

А ось уже і гонка. Петлю на стартовій прибрали. Нарешті до мене дійшло чому так відрізняються результати осеней 2013 і 2014… Хоча тут приховувався певний дефект – викатані автомобілями колії призвели до того, що один з юніорів на них загримів. А може він банально не зорієнтувався в повороті?...

Юніорів було четверо, експертів майже два десятки. І розтягнулися вони досить таки довжелезним ланцюжком. Стабільно швидко їхав паровоз із перших трьох гонщиків. А переможець серед юніорів з гандикапом добрав декількох останніх експертів.

13:30. Наш старт. На вертольоті стоїть курява. «Навпомацки» знаходжу контруклон. На підйомі за ним з’являються перші пішоходи. Трохи сумбурно, але проїжджаю. Перші два кола їду паралельно із Дмитром Щипаком і Юрієм Матюхом. На третьому колі відпускаю їх дещо вперед. На сінглі добираю №44. І ось уже знову з’являються в полі зору 7-9 місця.

А далі був епік-фейл…

Перед виїздом на берег річки є невелика піщана ділянка. Заїжджаючи на неї, я не впорююся з керуванням і виконую сальто мортале з приземленням на голову.

Фуххх… Вперше реально зрозумів для чого велосипедисту шолом. Очухавшись, сідаю на вел. Якогось дідька не працюють передні гальма. Передня манетка вказує на третю передачу, а ланцюг на другій. Маніпуляції 2-3 нічого не дають. До всього ще й голова частково зайнята дослідженнями нововиниклих у ній зірок. Світосприйняття, одним словом, стало іншим…

Хотілося зійти з дистанції. Хрен з нею, з головою, але їхати швидкісну трасу на другій передачі якось зовсім не комільфо. Тим не менше, скидання на 1 і повернення на 3 дало результат (нєфіг міняти троси в переддень гонки). Гонка триває.

Відразу за яром знову переганяю 44-го. Той, як виявилося щось напартачив ще на першому колі, тому був круговим і по суті навіть не конкурентом. Четверте коло їду в повній самотності. Дівчата і кругові не рахуються. В самому кінці обігнав 120-го, але на апхілі він знову втік.

В підсумку 10-те місце. Грьобаний пірует відібрав дів гарантовані позиції. Вище? Хтозна… Це вже умовний час.

ПС. В якийсь момент я хотів видалити звіт про Пущу, але потім подумав, що хай залишається для порівняння. «Трєньки рішають» :)