Фінальний карпатський рейд на завершення сезону
велопоходів.
19-21
серпня
2016 р.
Перший день –
розкатка.
Ранковим дизелем добираємось зі Львова в Сянки і
піднімаємось на Ужоцький перевал. Після спуску мальовничим серпантином поміж
залізничних віадуків перебираємось на гравій і вздовж Вододільного хребта
докочуємось до Воловця. Загалом, очікується помірний денний набір висоти з нормальним
покриттям, щоб набрати форму перед справжніми горами.
Другий день –
укатка.
Залишаємо речі в готелі, беремо побільше води і якомога
раніше вирушаємо на штурм гори Плай. Кому її виявиться замало, зможе заскочити
ще й на сусідню гору Цицька. Далі по Боржаві набираємо висоту до Гимби і звідти
починається карколомний спуск через байк-парк "Пилипець". Поки що
орієнтуємось на траси "Romantika" або "Kapitoshka" через
водоспад Шипіт, а на місці вже вирішимо точно. Під вечір повертаємось сільським
асфальтом у Воловець.
Третій день -
закатка.
Є кілька варіантів треків з різним набором висоти. Якщо
залишаться сили, поїдемо базовий через Бердо і Станешу. Якщо перших двох днів
буде вже досить, піднімемось лише на перевал до Бескидського тунелю. Запасу
часу до вечірнього потягу має вистачити. Головне, в це вірити.
В програмі:
-
Ужанський
національний природний парк
-
Ужоцький перевал
-
полонина Боржава
-
г. Великий Верх,
Плай, Гимба
-
байк-парк
"Пилипець"
-
г. Жупани, Бердо,
Станеша
-
ожина, чорниці,
брусниці :)
Заплановані треки:
Як і на
Конституцію, назбиралося 22 учасники. Формат – цивілка.
День перший. 19.08.2016. Львів - Сянки - Воловець.
71,4км/917м
набору
– Хто хоче бути
замикаючим на першу половину дня?
Запанувала тиша, стало
чути людей в десяти метрах від нас.
– Добре, хто
останній прибув на вокзал?
– Та що ж зразу я?
– подумалося. І чого вони всі повертають голови в мою
сторону? :)
Ну таке… Маючи
вдосталь часу на виїзд, я дістався поїзда за 10 хвилин до відправки. На якихось
п’ять хвилин раніше прибув Пітонич, у якого були квитки ще й Вайсмана і той
нервово стояв на платформі в очікуванні другої підряд скасованої для себе
подорожі під проводом Вітокса.
 |
| Віталік, або ж Вітокс. Наш орг. Він може знайти стежку в бур’янах, навіть якщо всі переконані, що її там ніколи не існувало. Стверджує, що його треки ніколи не повторюються. Автор фраз: «Тут колись була дорога, але нічого – ми її заново протопчемо» і «Повний навпростець». Віталік збирається йти на оргську пенсію, а інші з цього приводу дуже переживають, бо хто ж як не Віталік? |
Вагон майже
повністю туристичний – крім нашої групи також їхало чимало пішохідників. З освітленням
нелади. Лампи в проходах ледь тьмяніли, а ті, що світили добре, виявилися захмареними велочохлами. Провідниця перевіряла
квитки з ліхтариком..
До початку
маршруту нас мала довезти електричка Львів-Сянки, тож ми мали дві години на
збори, купівлю квитків і прогулянку містом Лева.
Львів на світанку
має свої неповторні обриси. Чорні контури старих будівель щохвилини насичуються
світлішими відтінками. Ліхтарі, які ще годину тому задавали тон на порожніх
відполірованих дорогах, зараз блякнуть на фоні сіро-блакитного неба. За якусь
мить сонце підніметься над рівнем виднокраю і кине першими променями на бляшані
дахи. Листя на деревах завмерло в очікуванні невидимого сигналу, що дасть
початок денному гамору. Кам’яні споруди додивляються останні на сьогодні сни, в
той час як залізничний вокзал не припиняє вирувати життям ні на мить. За його межами
панує тиша, яку іноді порушує поодинокий транспорт, так само поодинокий чувак з
магнітофоном в руці, увімкненим на повну гучність і якісь п’яні рагулі біля
нічного магазину. Відчути романтичність цієї атмосфери допомагає бруківка історичного
центру, яка розтрушує невиспані після короткої ночі плацкартного вагону
організми. За якусь годину проїхали Ринок, оперний театр, монастир Бернардинів,
пам’ятник Міцкевичу, собор святого Юра і пофотографувалися біля першого в Україні
муніципального велопрокату Nextbike.
Повертаємося на
вокзал. Виявляється, тут продаються квитки не на всі напрямки. Електричка до
потрібних нам Сянок (чи Сянків?) прибуває на приміський вокзал за півкілометра
від центрального. Займаємо перший вагон. Відстань у 150 км вона долає аж за 5
годин. Здуріти можна. На дерев’яних лавках досипаємо недоспане в поїзді.
Сянки – невеличке
село за два кілометри від кордону з Польщею. В електричці перевіряли паспорти,
а далі по дорозі ми ще й натрапили на КП.
Три кілометри
невеличкого апу і за Ужоцьким перевалом уже Закарпаття. Далі нас очікував спуск
довжелезним асфальтним серпантином з білим залізничним віадуком. Юххуу!!! Вітер
закладає вуха, а в голові крутиться думка, що «чим нижче вниз, тим вище вгору».
А вгору гравійкою. Після недоспаної ночі і під палючим сонцем досить втомливо.
Нагорі перший обід.
На спуску у Вови
трапився перший прокол. Далі були живописні вулики на одному з обійсть і
Свято-Успенський монастир в Кічерному. Знайомство з монастирем почалося з фрази
«закрийте хвіртку» і ми вже почали видумувати всілякі приколи на тему благодаті,
але потім хвіртка відчинилася і нам дозволили набрати води.
В Жденієвому
зупинка на квас/морозиво, а далі знову тривалий асфальтний підйом. Досить
оманливий. Візуально здається, що їдеш по горизонталі, але 25 км/год даються з
напрягом. Ближче до вершини градієнт зростає і вже нічого не здається.
Перевал, фоточки,
2,5 км серпантину вниз до Воловця. Заселяємося в готелі «Вікторія». Спочатку
велосипеди завели в якесь пусте приміщення, схоже на майбутній магазин, але залишати
півмільйона національної валюти за ненадійними пластиковими дверима з виходом
на незакритий дворик при вулиці було дуже стрьомно. Тому перевели кожен в свої
номери. В принципі проживання тут можна було б вважати дешевим, якби не деякі
непорозуміння з вартістю номерів. Для чого заселяти так, щоб залишалися вільні
ліжка в кімнатах, а потім дописувати за це доплату? Залишився осад як в тому
анекдоті із загубленими ложечками. Сумарно вийшло по 515 з людини за дві ночі з
двома вечерями і сніданками.
День видався
досить виснажливим, тому допізна майже ніхто не сидів і спалося мертвим сном.
День другий. 20.08.2016. Воловець - г. Плай - г. Великий Верх - г.
Гимба - Пилипець - Воловець.
40,4км/1564м
набору
Цього дня
передбачалася радіалка. Можна було залишити зайвий баласт в готелі і їхати з
напівпустим рюкзаком. Враховуючи півторакілометровий набір висоти навіть
незначна скинута вага відігравала сильну роль.
За містом чи не
відразу на 1-1. Перші шість кілометрів дорога проходить над крутим схилом з
затіненої сторони, а дорожнє покриття – сира лісова ґрунтовка з втрамбованим
камінням. Красиві види відкриваються практично з самого початку підйому.
Їдеться повільно, але стабільно без перепадів. Година їзди з деякими зупинками
і 600 метрів набрано.
Виїжджаємо на
полонину. Тут стоять розвалини старої сироварні. Не знаю як і коли вона
використовувалася, але зараз це просто турстоянка. Дорожнє покриття
погіршується: градієнт більший і чимало каміння. Часом їдеться, часом ні. З
таким рваним темпом краще вже зійти з велосипеда. Хоча як кому…
 |
| Наприклад Яріку. Ярік – біоробот. Він заїжджає на гору на таких градієнтах, де інші приречено спішуються. Хоча до самої верхівки Великого Верху він не доїхав. Мабуть таки людина… |
 |
| А це Максим. Максим вирішив трохи поледарювати і не доїхав до руїн сироварні. Зранку ми купили на двох сир і ковбасу. Максим повернувся в готель і я зрозумів, що залишився тепер без ковбаси. |
За сироварнею
починаються плантації чорниці. Її тут просто багатенно. Вистачає і місцевим
збирачам, і заїжджим гостям.
Ще 200 метрів
висоти і ми на Плаї. Тут розташована радіостанція.
– А дивіться яка
Цицька маленька стала. – Ага, нульовочка…
А от Пікуй, поруч
з яким ми проїжджали вчора, виділявся своїм орієнтованим чітко вгору шпилястим
профілем і його було видно майже протягом усієї подорожі.
Скидаємо півсотні
набору і знову на підйом. Вершина Великого Верху – це ще триста метрів досить
крутого набору.
От за що
подобаються гори, так це за те, що до їхньої краси потрібно дістатися. Три години
безперестанку карабкаєшся вгору, часом ведучи велосипед поруч. Тебе немилосердно
палить сонце і ти, економлячи запаси води втамовуєш спрагу, а вона витікає
потом з організму. Іноді до самого кінця ти не бачиш жодного краєвиду, а
відкривається він аж на самій вершині. Ти намотуєш нескінченний серпантин і
здається що ось цей поворот уже точно останній, але робиш петлю і розумієш, що тобі
ще вище. І ось із висоти півтора кілометри ти дивишся вниз: місце старту як
маленькі крапинки будинків на google maps, тоненькими ниточками петляють горами дороги, а високі
дерева видаються мініатюрними бонсаями. І весь людський гамір залишився внизу.
І природа пробивається у твоє сприйняття усіма можливими органами чуття. І ти
розумієш, що всі затрачені зусилля були варті того, щоб піднятися так високо і
умиротворено поглянути вниз. І ти в рази збільшуєш зорову відстань до горизонту
і бачиш невидиму з долини місцевість блакитною ковдрою, яка плавно кучерявиться
чудернацькими завитками хмар. А помірний вітер не дає сонцю тебе палити і сам
не переохолоджує.
Під час
попередньої мандрівки ми дискутували на тему способів подорожі з точки зору затратності/задоволення/здоровості.
Можна піти пішки і дістатися куди завгодно, але пройдена відстань буде невелика;
автомобілем заїдеш далеко, але не всі дороги він подолає і крім того потребує регулярних
фінансових вливань; а велосипед заїде практично всюди, накрутити можна солідний
кілометраж і тратишся по суті лише на першу покупку і ремонти. Недаремно існує
приказка «не вигадуйте велосипед». Тому що все просто і доступно. Велосипед –
це можливість обідати з видом на Дністер, Тустань чи Ялту. Це гектари чорниці,
ожина на кожному кроці і черешні вздовж дороги. Це купання на світанку на
безлюдній косі Арабатки. Це – несподівані валуни Кам’яного села в поліських
лісах. Нарешті – це просто можливість вийти за межі чотирьох стін, екрану
телевізора і надокучливої людської суєти.
Обід на Великому
Верху. Маємо час трохи відпочити, пообідати і помилуватися Боржавським хребтом.
Під час обіду я наминав сир і згадував Максима.
 |
| Це Сео. Або ж Женя. Женя підсів на «когутики на патичках» і підсадив на них мене, а я дівчат нашої групи. А на Великому Верху Женя викарабкався з велосипедом на тріангуляційну вишку і знову ж таки підбив мене на такий же вчинок. Тепер у нас є фотки, яких більше ні в кого нема :) |
Наступна гора
Гимба на сто метрів нижча за Великий Верх, але ми скидаємо дещо більше. Після
такого підйому спуск як винагорода за прикладені зусилля. Ти бачиш всю дорогу
вниз і можеш особливо не тиснути на гальма. Ой, дропчик. Ой, вимита канава. Саша
Блейз ловить подвійний «зміїний укус». Ладно, не настільки бездумно…
Гимба – цікаве
місце. На невеличкому клаптику на висоті 1491 метр розташувалися велосипедисти,
мотоциклісти, квадроциклісти і парапланеристи. До речі, політати поруч з Гимбою
коштує 700₴. Газони періодично підвозять людей. Попит є.
Спускаємося до
верхнього витягу байк-парку Пилипця. Це місце для любителів даунхілу. На вибір
6 трас, але з хардтейлом і без досвіду подібних спусків особливо нема чого і
вибирати. Попередньо передбачалася найпростіша траса «Романтика», але не всі були
романтично налаштовані і захотіли чогось складнішого. Їду в компанії ще
чотирьох чоловік «Горіласом». Враження неоднозначні. 180-градусні контруклони
потребують навиків їх проїзду, а мокре каміння і мокрі корені змушують значно
зменшувати швидкість. Спуск нагадує поведінку лижника-новачка, який вперше
наважився ступити на чорну гірку.
Ну, і камінець в
сторону господарів байк-парку. Зрозуміло, що ті, хто тут не вперше – прошарені
хлопці і знають трасу напам’ять, але елементарну розмітку можна було нанести.
Бо перетинається усе з усім і ми невеличкою групкою на «Горіласі» примудрилися
зустрітися лоб в лоб. До всього, в цей день ще й змагання відбувалися.
Часу було
вдосталь, тому вирішили заглянути на водоспад Шипіт. Після спокою гірських
вершин натовпи охочих сфоткатися на чергову аватарку різко контрастують.
За Пилипцем
невеликий асфальтний підйом, а потім 10 км спуску. Їду в голові з Сео і Яріком.
Перед нами паровоз із Газельки, швидкої допомоги, легковушки і ще однієї
Газельки. Дорога з численними поворотами і дуже вузька. Перша Газелька тупить,
інші її обігнати не можуть, остання розважається петлянням навколо дорожніх
конусів, виставлених для окреслення свіжонанесеної розмітки. Швидкість на
вільному ходу від 30-ти до 45-ти км/год. Далі спуск стає трохи пологішим, цей
цирк закінчується, я відстаю, Ярік тримається на певній відстані від паровоза,
Сео зумів потрапити у повітряну кишеню за останньою Газелькою.
Максим за своє
дезертирство відкупився кавуном. Кавун незвичної подовгастої форми. Їли чоловік
15 – вистачило всім.
День третій. 21.08.2016. Воловець - Климець - Лавочне.
47,2км/1199 м
набору
Знову повний
рюкзак. 2,5 км серпантину вниз до Воловця перетворилися у 2,5 км серпантину
вгору від Воловця. На перевалі нас окуповує натовп циганчат. Далі крута бетонка
з виїздом на 1-1.
 |
| Це Наташа. Кохана Яріка. Не знаю як він її натренував, але половину останнього дня вона вкручувала на рівні голови групи. В якийсь момент на бетонці за перевалом Наташа обійшла мене шо стоячого. Мені було аж незручно… |
За газовою
станцією невеличкий перекус. Поруч чабани випасають отари овець. Трохи синусоїд
вгору-вниз і виїжджаємо на асфальт. Перед цим Дімітріус впав на спуску і погнув
ротор. Хоч щось серйозніше за проколи. Жартую :) Ця поїздка в плані поломок
виявилася досить спокійною: три проколи і один ротор.
Серпантиновий
спуск до Климця досить цікавий: видимість чудова, повороти однакового радіусу,
а прольоти приблизно однакової довжини. Тобто на першому віражі прилаштовуєшся,
а наступних повторюєш проходження в той же спосіб. Щоправда, наявність на
поворотах піску і щебню змушує знижуватися до безпечної швидкості.
В Климці останній
перед обідом магазинний піт-стоп. Далі черговий довжелезний тягун. Ями на
дорозі латані бетоном. Їдеться дещо втомливо, але який тут пейзаж! Пуста дорога
без машин, запах хвої і ялинки вздовж маршруту. Такі собі Альпи.
По дорозі
зустрічаємо іншу велогрупу, яка латається на узбіччі. Майже всі почергово біля
них пригальмовують, думаючи що це свої.
Останні підйоми
цієї подорожі. Долаємо Бердо (1197 м), Плай (хммм… ще раз Плай? Подивився у
словник: «Плай, -ю, чол., діал. Стежка в горах») і Станешу (1154 м). На одній з
цих вершин останній обід і чергова порція чорниці.
 |
| Це Лєна. Лєна маленька і під час вечері їсть так само мало. Але в обідній час вона так вправно надолужувала згаяне, що під час першого обіду удостоїлась звання токаря третього розряду. А під час останнього вона дістала з рюкзака курячу ніжку, яку возила протягом усієї мандрівки і так майстерно з нею впоралася, що кваліфікувалася одразу на п’ятий розряд. Вона сиділа в центрі кола, а ми навколо нашої жриці :) |
Завершальний
12-кілометровий спуск. Руки притомилися від постійного тримання на гальмах.
Була одна доволі довга страшно цікавенна кам’яниста ділянка. Така, на котрій
кожну долю секунди треба було приймати рішення щодо вибору траєкторії руху.
Уххх!!! Адреналінчик! Чоловіча частина група зацінила.
Лавочне – село на
тисячу з хвостиком осіб в долині річки Опір. Як не дивно, але тут зупиняються
поїзди – в селі розташована вузлова залізнична станція. Туди-сюди через перевал
ганяють зв’язки з трьох локомотивів. Часу до від’їзду вдосталь. Заїжджаємо під
міст покупати залізних коней. Із закладів харчування аж забігайлівка з
магазином при вокзалі.
Дізнатися куди
прибуває потяг не так просто. Станційні роботяги зорієнтували нас на 5-й вагон
з голови, а колію мають оголосити за 10 хвилин до прибуття. Оголошення було,
але із тих, що оголошуються якимось фоновим голосом за межами станції
працівникам, а не пасажирам. Ну, а кому ж воно потрібне в такому невеликому
селі? :) Добре, що бабка, яка продавала на платформі яблука, гукнула перед
носом потяга, щоб ми перебігали на другу платформу. Та ж сама бабка потім по
дорозі до Львова вперто намагалася продати нам, декілька разів пробігаючи
вагонами, вино за 70₴ .
Такі от вийшли
емоційно насичені вихідні. Після п’ятничної розкатки просто вибух в суботу й
неділю. До зустрічі Карпати! І величезне дякую усім хто був поруч!
Реально пройдені треки:
Бюджет:
Квитки: Київ-Львів
138,31₴, Лавочне-Київ 135,57₴, Львів-Сянки ~38₴
Готель (2 ночі, 2
сніданки, 2 вечері) 515₴
Обіди, морозиво,
квас приблизно по 100-120 ₴/день
Разом ~1200₴
Копірайти. Фото Vitox, Indik, Palyanizza, Personal Liberty, Pythonich, A-Team, мої.
Немає коментарів:
Дописати коментар