понеділок, 13 червня 2016 р.

Корівки, дамби й пиріжок. Або Нідерландські замальовки.


Нідерланди
Провінційна нідерландська розміреність... О четвертій годині закінчується робочий день. Хто машиною, хто велосипедом повертається з роботи. У другій за велосипедністю країні Європи тротуари в нашому розумінні відсутні. Пріоритет двоколісним. Прогулюючись пішки велодоріжкою, постійно треба мати на увазі, що ззаду тебе хтось може обігнати. Пішоходи як клас практично відсутні. На роботу на велику, в магазин на велику. Велосипед як правило з кошиком або баулом. Скутеристи так само користуються велодоріжкою. Доставники піци, наприклад. Обабіч розташовані чудернацькі кошики для сміття на зразок баскетбольних.  Їдеш собі такий на велику, кинув – триочковий :)
У невеличкому селі з тобою вітаються зовсім незнайомі люди. Мі-мі-мі… Щоправда, звучить  «добрий ранок» по-нідерланськи як «хує морген». А коли ти ще окрім цього включиш радіо, а там передають хороші новини; або щось купуєш, а тобі розповідають, який добрий товар. І твої українські мізки закипають від когнітивного дисонансу.
Але словом на букву «ху» лінгвістична скарбничка голландців не обмежується. Робін розповідав історію як він з двома українцями купував бутерброди у фастфуді. – «Дрі врот’єбал». Наші зніяковіли і повідвертали голови. – «З майонезом?»  «Ми точно у фастфуді?»
У них специфічні будинки. Невеличка компактна метрів на 50 будівля у два поверхи з величезними вікнами на першому, які займають чи не всю площу стіни. До всього ці вікна ще й не зашторюються на вечір. Власне, яка різниця чим займаються сусіди при вечірньому світлі, якщо в тебе вдома те ж саме.
У невеликих містечках будинки притулені один до одного, а десь між ними ще залишився невеличкий простір. Такі собі коричневі коробочки, рівномірно поскладані якимось перфекціоністом вздовж вулиці. Виглянув у вікно – поздоровався за руку з сусідом.
Країна, яка відвойовує у моря територію для проживання вздовж і впоперек розперезана каналами. У Леердамі місцева річечка заставлена катерами. Такий собі варіант дачного відпочинку.
Вздовж шосе так само слідує канал. За ним пасуться череди корів і отари овець, за якими ніхто не дивиться, бо куди ж вони подінуться з водяного периметру. Трава на пасовищі досить густа, завдячуючи місцевій вологості. До речі, пейзажі за вікном автомобіля не такі планово поділені на нудотні прямокутники як у нас. Ось тут тобі пасовище з корівками, ось тут поле, ось тут простягається лісова діброва не антропогенної форми – ну і хай собі простягається, ось тут шматок незайманої природи – ну і не псуйте. Ще в Top Gear з нас кепкували.
Оу, і ще один момент - що в нідерландців, що в німців – трава біля відбійників не коситься. Ризиків пожежі нема, і плюс додатковий світлонепроникний шар.
Оплата за парковку здійснюється виключно картою. У нас в зв’язку з цим навіть виник певний трабл. Але голландці доброзичливі люди і провели з нами бартер. Скупитися продуктами коштує близько до 20-ти євро на одного. При їхніх зарплатах, звичайно, повна фігня і простіше мабуть затаритися в магазині, аніж готувати вдома. Супермаркети у невеликих містах майже відсутні (принаймні у Херенвені ми не знайшли). Є окремі профільні магазини, які працюють щонайдовше до 18-ї.
Амстердам заполонили туристи. Звісно, внаслідок цього, він дещо брудніший. А в іншому – все те ж саме, тільки в більших об’ємах. Крім основної водної магістралі – річки Амстел – тут також безліч каналів. Центр – це декілька каналів у формі букви С, сполучених радіалками.
Відразу кидаються в очі житлові будинки, розташовані на воді. Така собі додаткова вулиця. Є підключення до каналізації, електромережі. Дехто посадив квіти, дехто розбив грядки, у когось сушиться білизна на шнурках, у когось гріється на сонці кіт.
Велосипедів у рази більше. Велопаркінги розтягуються на пару сотень метрів. В цілому нідерландці за велосипедами не слідкують: той скрипить, у того заіржавілий ланцюг. Багато хто їх навіть не прив’язує. Є такі, які уже й приросли до того місця, в якому їх покинули. Цілком можливо, що вони просто крадені – комусь треба було проїхатися в одну сторону. Поширена така байка, що дно водних артерій на один метр покрито велосипедами.
Біля дверей кофішопів відчувається характерний запах. Діапазон цін широкий Найдорожчий косячок коштує 24 євро. Я як некурящий взяв собі пиріжок за 8,50. Не вставило ні разу. Мабуть одного було мало. Кажуть, що третина туристів приїздить сюди саме за веселим настроєм.
Квартал червоних ліхтарів удень нічим не вирізняється на фоні інших. Ідеш, виглядаєш тих прастітуток, а їх нема та й нема. Опа! – Нарешті :) Стоїть у дверях в трусах і ліфоні. Перші поверхи розбиті на окремі кабінки. Зайде хтось собі, поласує полуничкою і піде щасливий.
В каналі поруч з Музеєм пароплавства зо два десятки вітрильників приблизно сторічного віку. Окрасою цією флотилії є копія вітрильника «Амстердам».
Тут же на набережній розташовані різноманітні механізми з майстерень XVIII ст. Дах будинку навпроти споруджений у вигляді східчастої тераси, облаштованої всілякими чудернацькими пристроями. Тут тобі і дуга, яка розпиляє водяну пару, що в 30-градусну спеку досить доречно, і фонтан, що приводиться в дію обертанням корби.
Біля знаку «I Amsterdam» натовпи охочих пофоткатися. Якось втискаюся і вуаля! – колекція обов’язкових для туриста фоток поповнилася. За тиждень до поїздки побачив подібну в когось на аватарці і захотів таку ж. Часом думки матеріалізуються настільки швидко і спонтанно, що залишається просто дивуватися і дякувати тим, хто комбінує зірками за оперативність.
Німеччина і 5 кілометрів Данії
В Німеччині по суті ніде надовго не зупинялися. З готелем стався провтик, тому вирішили їхати відразу в Данію. Німці прагматичні в усьому: у них в готелі тебе ніхто не чекатиме о десятій вечора, бронюй зарані, все має бути прогнозовано – ні спонтанності! Ну такоє…
Проїжджаємо кільцеву Гамбурга. Околиці заставлені портовими кранами. Аж о 21:30 заходить сонце. Після цього ще з півтори години сутінків. Ночі звісно не білі, але за сіруватим забарвленням частини неба можна визначити розташування сонця. І це тільки початок червня.
На кордоні з Данією перевіряють паспорти. На біженців-мусульман не схожі – ну і гуд.
Наступного дня пополудні повертаємося назад на кордон. Ворота в Скандинавію майорять п’ятіркою прапорів. Тут же на стоянці можна пообідати і прийняти душ за 1 євро. Замовлення приймає жінка-вихідець з Казахтану, тому мовного бар’єру немає. Якийсь поляк безрезультатно намагається оплатити Віатолл. Допомагаємо. +1 до нових навиків ))
Хочеться щось відвідати. В Бремен їхати не радять: пам’ятник музикантам не вартий того, щоб через нього робити зайву петлю до міста. Був варіант заночувати в Гамбурзі, але вирішили, що тоді до Берліна буде надто далеко, а зворотна дорога і так надто довга.
Неправильне рішення. Те, що готель треба шукати ще за дня ми уже були в курсі, а те, що на автобані до Берліна вони практично відсутні, а вказівних знаків на ті, які за 10 км в сторону немає – ще ні. Перший, у який ми зайшли дав привід вкотре недолюбити німців. На моє питання англійською відповіли довгою тирадою по-німецьки з коротким дубляжем «No rooms». Це притому, що стоянка поруч з готелем порожня. Падлюка…
За 250 км до столиці був мотель, але ми собі подумали що ще щось знайдемо. Ага…
Гуглим: є щось в стороні. Як тільки з’їжджаєш з автобана, з’являються вказівники. Де логіка? Якесь невеличке село з музеєм. Готель якийсь аристократичний і дорогуватий.
Ладно, наступним разом. Прямуємо в Польщу. Німецьку столицю вирішили не минати кільцевою, а побачити хоч краєчком ока і проїхатися по прямій через центр. Такий собі екстремальний заїзд. Вечірнє життя досить активне. Автомобілів, незважаючи на 22-гу годину чимало; багато велосипедистів, які рухаються проїжджою частиною; дорожня розмітка, яка постійно зміщується праворуч-ліворуч. В самому центрі метро виходить з-під землі і рухається естакадою. І ще чимало арабів. І все світиться різнокольоровими вогнями.
Нарешті німецько-польський кордон. Поляки не замикають готель о 18-й.

Немає коментарів:

Дописати коментар